«Людина-мураха», мабуть, є найнетиповим
фільмом про супергероїв за кілька останніх років. Гумористичний фільм про пограбування
на чолі із героєм, що не має зверхнього пафосу чи бажання чинити правосуддя – це
мало схоже на Марвел. Фільм, якби не декілька сцен, подекуди притягнутих за вуха,
вибивається із усієї лінійки кіновсесвіту Марвел. Стрічка доволі самоцентрична і
головним чином розповідає дві історії відносин батько-донька.
Сюжет крутиться навколо Скотта Ленга
у виконанні Пола Радда, гарного хлопчини, але із занадто розвиненим почуттям справедливості,
власне через яке і йому доводиться бути поза законом і мати проблеми із спілкуванням
власною донькою, яка живе у його колишньої дружини. За ззбігом обставин головний
герой потрапляє в коло зору видатного науковця Генка Піма (Майкл Дуглас), який за
для збереження миру у світі хоче передати йому свою колишню роль супергероя –Людини-мурахи.
Для Піма розробка, що давала змогу зменшуватися, вартує більше за життя, а її таємниця,
яка могла при комерційному використанні принести мільони, зберігається як від уряду,
так і від власної компанії. Проте з плином часу вже новий керівник його компанії
Дарел Крос сам доходить до сторення цієї технології, яку він бажає поставити на
військові рейки.
Скотта Ленга тренують стати новою
Людиною-мурахою, супергероєм, що може моментально змінювати до мініатюрного свій
розмір, зберігаючи силу, а також може спілкуватися і контролювати, як це не дивно, мурах.
У фільмі достатньо екшену, але можливо замало мікроскопічного оточення героя в моменти,
коли він одягає суперкостюм, бо ще однієї сцени на вподоби останньої битви у дитячій
кімнаті стрічці явно не завадило би додати.